Самоврядування

Додай новину про свою добру справу - Add news about his good deed - Добавь новость о своем добром деле !!! Додай новину про свою добру справу - Add news about his good deed - Добавь новость о своем добром деле !!! Додай новину про свою добру справу - Add news about his good deed - Добавь новость о своем добром деле !!! Додай новину про свою добру справу - Add news about his good deed - Добавь новость о своем добром деле !!! Додай новину про свою добру справу - Add news about his good deed - Добавь новость о своем добром деле !!! ...
СКАУТИНГ: ДИТЯЧА КОНСТИТУЦІЯ
01.12.2012
Майже всі післявоєнні президенти США, 80 відсотків американських конгресменів і 90 відсотків французьких парламентарів пройшли скаутський вишкіл

У коридорах Будинку вчителя в Києві – людно. Науковці з України, Росії, Молдови, лідери молодіжного руху й підлітки зі сходу, заходу, центру й півдня України зібралися на міжнародну науково-практичну конференцію «100 років українського скаутингу: історія та перспективи розвитку». Конференція із солідною назвою аж ніяк не нудна. В коридорі скаут з Архангельська і пластун із Чернівців голосно (але доброзичливо!) сперечаються про початок скаутингу в Російській імперії. Один наполягає: все почалося з того, що цар наказав перекласти російською книжку Роберта Бейден-Пауела «Скаутинг для хлопців». Інший – що цю книжку переклав українською викладач Львівської гімназії Олександр Тисовський. І саме перша присяга на вірність Богові й Україні 12 квітня 1912 року є днем народження українського скаутингу.

Але сперечаються недовго. Гості з різних міст і кра­їн єдині в основному: ска­утинг – це спосіб життя. Він виховує активну життєву по­зицію, вимогливість до себе, навчає лідерства, спонукає до співпраці з іншими. Та й книж­ку цю давно переклали не тіль­ки російською й українською, а й усіма мовами світу.

АМЕРИКАНСЬКІ ПРЕЗИДЕНТИ Й ПІОНЕРСЬКЕ ГАСЛО

Слово «скаут» означає «розвід­ник». Перший скаутський табір організував англійський полков­ник Роберт Бейден-Пауел. Два­надцятирічні «розвідники» похо­дили з різних соціальних верств, рас і мали різні віросповідання. Гаслом цієї строкатої, але друж­ної групи стало «Будь готовий!».

Полковник виховував хлоп­ців в іграх, змаганнях і ман­дрівках. Табірне життя, нави­чки ініціативності та спритності приваблювали дітей і швидко зробили скаутинг престижним. За кілька років книжкою зачитувалися вся Європа й Америка. А ще за якийсь час стало зро­зумілим, що вихованці Бейден-Пауела набули навичок, необ­хідних для лідерів суспільства й держави. Майже всі післяво­єнні президенти США, 80 відсо­тків американських конгресме­нів і 90 відсотків французьких парламентарів пройшли скаут­ський вишкіл.

Сьогодні членами Всесвіт­нього скаутського руху (ВОСР) є 50 мільйонів людей з усьо­го світу. Зокрема, німці мають «Пфадфіндерс», угорці – «Чейкерсів», поляки – «Харцерів», росіяни – «Юних развєдчіков».

У Росії цей рух є надзвичайно популярним. Доктор історичних наук з Північного федерально­го університету імені Ломоно­сова Юрій Кудряшов розповів українським колегам про секре­ти пошуків в архівах РФ і світу. А ще – наголосив на важливос­ті дослідження й «реставрації» історії скаутингу. Адже ця іс­торія – цікава й надзвичайно корисна.

МИТРОПОЛИТ-АРХІДІДЬКО

Перші українські скаути обра­ли собі назву «Пласт». Плас­тунами в кубанському війську називали козаків-розвідників. Їм доводилося пересиджувати цілі дні під дощем або снігом. Тому в пластуни обирали най-витриваліших.

Вони навчалися стріляти з рушниці, робити далекі військо­ві марші, сигналізувати тощо. За три роки осередки органі­зації поширились по всій Га­личині, Закарпаттю й Букови­ні. Пластові курені називалися з гумором. Наприклад, одного разу група студентів довго хо­дила Карпатами. Вийшли з лісу, а якась бабуся, побачивши їх, вигукнула: «Ади, чисто лісові чорти!». Так студенти обрали назву для свого куреня. До речі, з «лісових чортів» походять і економіст Богдан Гаврилишин, і один з митрополитів Україн­ської греко-католицької церк­ви у США. В «чортів» є ранги: дідьки, архідідьки. Митрополит часто жартував, що він є справ­жнісіньким архідідьком.

Привітання пластівської мо­лоді «СКОБ!» розшифровуєть­ся як «сильно, красно, обе­режно й бистро». Так віталися перші «розвідники», так віта­ються і сьогодні.

Вихованці «Пласту» йшли в загони Січових стрільців, піз­ніше – в повстанці. Відомими пластунами були й Дарія Цвек, чиї книжки були популярні на теренах усього Радянського Со­юзу, і співачка Квітка Цісик, і перша жінка-мер Детройта Ма­рія Бек, учений Любомир Романків, винахід якого – хард-диск – є в кожному сучасному комп’ютері.

В Україні «Пласт» відродив­ся на початку 90-х.

Кандидат історичних наук, доцент кафедри історії і політології Львівської комерцій­ної академії А. Сова розпо­вів, що з нагоди 100-ліття «Пласту» наукові співробіт­ники групи з історії та му­зейництва «На сліді» підго­тували книжку «Пластовий Курінь Залізного Хреста». Вона розповідає про 540 ви­хованців легального й під­пільного «Пласту», які від­дали життя за незалежність України. Книжка цікава не тільки біографіями юнаків і ді­вчат, а й раритетними фотогра­фіями. Збереглися листи, на­писані в першій половині XX століття. Їхні рядки і сьогодні є важливими для скаутів. На­приклад, що пластун повинен робити хоча б якусь маленьку добру справу протягом дня: пі­дібрати сміття в лісі, допомогти комусь порадою чи усмішкою. А ще – бути корисним для суспільства, думати не лише про себе і власні інтереси. Ці настанови – робити добро й бути вірним Богу і Батьківщи­ні – й нині є основними для пластунів.

ТИМУР І ЙОГО КОМАНДА

В центрі й на сході України ска­утські організації (зокрема, ки­ївську Спілку бойскаутів Ро­сії) витіснив піонерський рух. 1919 року II З’їзд комсомолу визнав скаутську систему по­зашкільного виховання винят­ково буржуазною і висловився за розпуск усіх скаутських ор­ганізацій, а також за ідеологі­зацію дитячого руху. В 1922-му в статті «РКСМ і бойскаутизм» Надія Крупська робить висно­вок, що скаутинг не може бути основою дитячої комуністичної організації через його «бур­жуазну суть». Цього ж року створюється Піонерська орга­нізація імені Леніна. «Будь готовий!» – кажуть старші то­вариші словами англійського полковника Бейден-Пауела. «Завжди готові!» – відповідають юні ленінці.

– Вожатим першого піонер­ського загону став скаут-май-стер Мишко Стрємяков, – роз­повідає учасникам конференції заслужений працівник освіти, кавалер відзнаки «Біла лілія» Національної організації ска­утів України Олена Немежанська. – Я сама стала піонервожатою в 14 років. У післявоєнні роки ми допомагали розчища­ти руїни Хрещатика, влашто­вували концерти для поране­них. Піонерія створювалась як авангардна організація дітей трудящих, котрі допомагають батькам будувати молоду Ра­дянську республіку. З’явилися профільні загони юних прикор­донників, пожежників і тимурівців. Заклик «Будь готовий!» і відгук «Завжди готовий!» свідчи­ли про готовність піонерів роби­ти добрі справи. Те саме можна сказати й про скаутів!

БІЛИЙ КОЛІР -СИМВОЛ ЧИСТОТИ

– Після школи я пішла працю­вати піонервожатою до однієї зі шкіл Києва, – розповідає «Осві­ті України» національний секре­тар НОСУ Ярослава Долгова. – А на останньому зльоті в «Артеку» київські піонери оголосили, що вони вже не піонери, а скаути. До первинної скаутської органі­зації «Відрада» прийшли найак­тивніші діти зі шкіл Жовтнево­го (нині Солом’янського) району. Ми склали всі скаутські обітниці й почали носити зелені крават­ки з білою смужкою. Ці кольо­ри означали, що ми хочемо, аби наш Київ був зелений, а душі – чисті й чесні.

Нещодавно я знайшла старе інтерв’ю, в якому кажу, що наша організація просто дитяча, адже ми не віримо в Бога. Відтоді ми «виросли». Зокрема, змінилось і ставлення до віри.

Національна організація скау­тів України створена 2007 року – за рекомендаціями Всесвітньої організації скаутського руху. До неї ввійшли «пластуни», чле­ни СПОКу (Спілки дитячих та юнацьких організацій Києва) й «Січі». Пізніше приєднались Асо­ціація скаутів України і Право­славні скаути.

У 2008 році українських скау­тів прийняли до ВОСР. Нині ми можемо брати участь у світових джамборі (зборах скаутів. – Авт.), міжнародних проектах. Проводи­мо загальноукраїнські навчальні заходи, семінари, пошукову робо­ту. Це об’єднує молодь з різних організацій на єдиній платформі НОСУ. І основне – здружує під­літків з різних регіонів України.

СХІД І ЗАХІД – РАЗОМ!

– Нині за підтримки Міжна­родного фонду «Посланці миру» НОСУ проводить навчальні тренінги для лідерів у шести окру­гах: Донецькому, Івано-Франків­ському, Київському, Кримському, Миколаївському й Тернопільсько­му, – розповідає Ярослава Долго­ва. – Намагаємося знайти «точки дотику» скаутів зі сходу й захо­ду України, напрацювати спіль­ну програму навчання. Цікавий досвід є в усіх! Скаутський та­бір – найкраще місце, де молодь з різних регіонів має змогу пото­варишувати.

До речі, світовий досвід підка­зує, що це покоління творитиме майбутнє. Друзі, які потоваришу­вали біля скаутського вогнища, ніколи не ворогуватимуть. Полі­тикам не вдасться «розвести» їх по різні сторони барикад. Я бачу, які діти підростають у скаутсько­му русі й упевнена в гарному май­бутньому нашої держави!

МИ З ВАМИ ОДНІЄЇ КРОВІ – ТИ І Я

– Скаутом я став у 24 роки, – роз­повідає «Освіті України» директор Регіонального бюро Євразії Юрій Ємельян. – У 199І році ми з друзями створили в Кишиневі ініціатив­ну групу з відродження скаутської організації. Група була маленькою, ми «ламали голови», де дістати ма­теріали. Коли писали статут, у нас запитували, що таке неурядова організація. Ви що, проти уряду? Інші вбачали у скаутській обіцянці пе­ред Богом сектантство…

Нині скаутами є мої доньки. І я знов і знов переконуюся, що ска­утинг – це школа життя й лідер­ства. Через два – три роки дитина змінюється! Спільні добрі справи – величезна радість. Осо­бливо корисно спілкуватися з мо­лоддю з інших країн. Раз на чо­тири роки учасники збираються на джамборі. Це міжнародне сло­во, яке походить від давніх інді­анців. Означає «збір усіх». Остан­ній був у Швеції рік тому – там зібралися 42 тисячі скаутів. Тиж­день жили в наметах, розповідали про свої країни, досвід.

Під час джамборі я завжди при­гадую слова Кіплінга: «Ми з вами однієї крові – ти і я»…

КОНСТИТУЦІЯ СКАУТІВ

– Усі діти дуже різні, але об’єднує їх одне: скаутські принципи, – по­яснює Юрій Ємельян. – Хто та­кий скаут? Це звичайна дитина. Але вона повинна бути чесною людиною. Такі принципи прості: обов’язок перед Богом, перед Батьківщиною й перед собою. Скаут постійно розвивається і вдоскона­люється.

Звичайно, дітям має бути ціка­во. Тому ми працюємо малими гру­пами, в яких усі допомагають одне одному, передають знання й на­вички. Наприклад, якщо я вмію зав’язувати морський вузол чи з одного сірника розпалювати вог­нище в лісі, то обов’язково навчу і друзів.

Я вже три роки живу в Киє­ві, очолюю Регіональне бюро Єв­разії. У Всесвітньому скаутингу є шість регіонів, у яких представ­лені і Європа, й Азія, і Африка, й Америка… Скаути світу мають навіть свою конституцію!

Євразійський регіон створений у 1997 році, щоб допомогти 12 по­страдянським країнам відродити скаутинг. Крім того, ми допома­гаємо національним організаціям координувати зусилля. Наприклад, скаут із Грузії чи Казахстану може прийти в Регіональне бюро і сказа­ти, що йому потрібно подружитися з молоддю з Австралії. Ми допома­гаємо встановити прямі відносини.

Міжнародні контакти є дуже широкими. Нещодавно до Києва приїжджали «розвідники» з Данії, на святкуванні 100-річчя скаутин­гу були гості з усього світу. До речі, саме Україні довірили при­ймати молодіжний форум і скаут­ську конференцію Євразії у 2013 році.

Увечері молодь, котра приїхала на конференцію, збирається на «ска­утське коло». Чути львівську говір­ку, одеський фольклор, донецькі жарти. Запитую в лідерів, чи не виховують вони якихось надто гар­них для сьогоднішнього світу лю­дей, яких у середовищі однолітків вважатимуть диваками. У відповідь сміються: звичайно, ні. Скаути – не ангели, а просто відповідальні люди, майбутні лідери. А весь ска­утинг – це таке дитяче «міністер­ство майбутнього».

ТІЛЬКИ ДЛЯ ХЛОПЦІВ!

БОЙОВИЙ ГОПАК І СПОРУДА БЕЗ ЦВЯХІВ

Один з таборів українських скаутів має назву «Легіон». Щороку він зби­рається в різних областях: на Волині, Рівненщині, Львівщині. Це табір не для слабкодухих. Адже хлопців (і тільки хлопців!) навчають гартувати і свій дух, і своє тіло. Два тижні проходять у горах, без наметів, лише зі спальниками.

«Легіон» – це місце гри, де за першість змагаються різні «рої». Є вправи зі стрільби, рукопашного бою, самозахисту, бойового гопака. Програма чергуєть­ся так, аби між військовими вправами були ще й ідеологічні та пізнавальні. Кожного літа «легіонери» відвідують військові частини, знайомляться із сол­датами строкової служби. Цього літа, наприклад, завітали на навчання до кі­нологів. Хлопці розповідають, що було неймовірно цікаво, адже разом з вій­ськовими жили більш як 100 службових вівчарок. До речі, «жовторотиків» у «Легіон» не беруть. Бувалі пластуни за півро­ку до табору починають підготовку. Заздалегідь організовують шість гурт­ків. Кожен везе із собою певний реманент: сокиру, мотузку, лопату чи каза­нок. Усі дерев’яні споруди роблять власноруч – без жодного цвяха! Ворота, інформаційні таблички і навіть стилізовані вітряки при вході виготовляють з дерев’яних колод і мотузок.

Старожили «Легіону» знають майже 100 видів вузлів і вважають, що цвяхи справжньому «розвідникові» не потрібні.

ТІЛЬКИ ДЛЯ ДІВЧАТ!

СТЕПОВІ ВІДЬМИ

Зовсім недавно біля села Сприня Самбірського району на Львівщині можна було зустріти справжніх відьом. Пластовий курінь «Степові відьми» влаштував поблизу села окружний табір для дівчаток 10 – 14 років. «Відьмочки»-зеленухи навчалися бути успішними леді. Щоранку вони взували кросівки, брали сокиру і йшли збирати дрова. Потім готували трав’яні чаї та смаколики, плели ляльки-мотанки, опановували премудрощі планування часу й перших проектів. Ве­черяли при свічках і розповідали «відьомські історії»… «Степові відьми» – пластовий курінь, що відновив діяльність в Україні 2005 року. Він походить з Аделаїди, де у 1955-му чотири дівчинки з родин укра­їнських емігрантів створили скаутський гурток «Відьми». Нині більш як 20 ді­вчат із цього гуртка займаються благодійністю й видавничою справою. Серед них є родимі відьми, вчені, бесурки й зеленухи. Вони захоплюються туриз­мом, футболом, філософією, театром, музикою, кіно, літературою. На візитівці однієї з них написано: «Я ж відьма. Поки маєш час – тікай!».

ПРАВОСЛАВНИЙ ПАТРУЛЬ

НА СКЕЛЮ ВЕДЕ… ДИЯКОН

І влітку, й узимку на кримських стежках можна зустріти загони православних скау­тів. Розвідка, зброя, орієнтування, скелелазіння – цих та інших навичок можна на­бути в будь-якому скаутському загоні. Осередки створені в парафіях і єпархіях у ба­гатьох областях України.

Щорічні табори «Літні зорі», «Скелі біля моря» й «Зимова казка» вже стали брендовими. Підтабором «чижиків» (молодших скаутів) керує протодиякон Іван Діденко. Саме він разом з Лесею Тиліною заснував 2005 року Організацію православних ска­утів України. Спочатку вона складалась із двох «патрулів» старших підлітків. Але кількість членів стрімко зростала, й за кілька років було зареєстровано Всеукраїнську молодіжну громадську організацію «Православні скаути України». У 2012-му право­славні скаути розпочали процес вступу до НОСУ.

Нині «новенькі» нарівні змагаються зі скаутськими старожилами. Й на чолі з командиром-дияконом обходять навіть «лісових вовків» із «Пласту».

РОДИННИЙ «ВИШКІЛ»

ЙДУЧИ В ПОХІД, НЕ ЗАБУДЬТЕ ПАМПЕРСИ

Одеські скаути під керівництвом Раїси Краєвої категоричні: влаштовують табір за­вжди за межами «цивілізації». В цьому загоні в похід беруть не тільки дітей, а й їхніх батьків. Однак діти самі готують їжу, ставлять намети. Навіть якщо турботливі мами намагаються допомогти.

- Наші діти – міські, – розповідає Раїса Краєва. – Але вони аж ніяк не білоруч­ки. Вміють усе!

Щоб дістатися до безлюдних місць, одеситам доводиться їхати більш як 100 кіло­метрів від міста. Беруть і малих дітей. Родинно-скаутський «вишкіл» одеські скаути не проміняють на жоден курорт. Минулого року, наприклад, до табору приїхали 56 дітей (деякі – з горщиками) і 23 дорослих.

У цього скаутського загону цікава історія. Наприкінці 60-х його члени вважали себе юними комунарами. Мовляв, то була форма дисидентства всередині піонерської орга­нізації. Наприкінці 80-х вони створили перший у країні дитячий притулок для вулич­них дітей. Пізніше – працювали з дітьми, які мають наркотичну залежність. Нині одесити запрошують усіх приїжджати до них улітку. Для цього потрібні лише бажання, намет і спальник!

Світлана ГАЛАТА, «Освіта України» № 49


← Повернутися до списку


На головну...